Опубліковано український варіант експерименту в стилі А.Сокала

Коли вперше прочитала про відомий жарт Сокала, подумалось, що було б непогано провести подібний експеримент серед українських видань. Однак тривалий час це було абстрактною ідеєю, до реалізації якої не доходили руки. Але навесні збіглось кілька обставин.

Насамперед, виникло побоювання, що після зміни влади імітатори науки лобіюватимуть послаблення жорстких вимог до фахових видань, прийнятих на початку 2018-го. До цього додалось все сильніше відчуття морального дискомфорту, пов’язаного з роботою у редколегії не дуже якісного альманаху. Хоча це не хижацький журнал, але іноді, після дискусії щодо допуску до друку тієї чи іншої статті, сумно згадувалось фейєрабендівське “anything goes”. А коли закінчився п’ятирічний термін, на який було надано фаховий статус, головний редактор вже ладен був визнати, що випуск журналу ліпше припинити, і навіть заявив про це на університетських зборах редколегій, однак на рівні університетського начальства це не схвалили, журнал вирішили не закривати, а перевели в “заморожений” стан, щоб не подавати прикладу іншим журналам, яких у виші понад десяток. В повітрі витало сподівання, що може вдасться знайти якусь лазівку, щоб провести журнал в категорію “Б”, або зрештою, що вимоги послаблять і можна буде видавати далі. Питання ж якості публікацій явно не належало до пріоритетних, і навіть коли виявилось, що в перших трьох номерах є статті з плагіатом, зрештою, вирішили ці статті не відкликати. Найгірше, що в редколегії не якісь шахраї, які свідомо заробляють на публікаціях, а люди, які начебто й хотіли б зробити якісне видання, але настільки застрягли у пострадянських уявленнях, що навіть не розуміють, наскільки ж вони не дотягують до норм цивілізованого світу.

Тож дедалі посилювалось відчуття, що зараз експеримент у дусі Сокала був би особливо актуальним. Спершу думала згенерувати нісенітну статтю за допомогою комп’ютерної програми, але оскільки не знайшла нічого придатного, довелось генерувати вручну. Рідко коли вдавалось за день створити більше одного абзацу, текст йшов важко, постійно доводилось себе осмикувати, що я ж пишу нісенітниці, а не осмислену статтю. Розсилка теж виявилась не такою простою, як я наївно вважала – різні стилі оформлення літератури, різна довжина анотацій, відмінності у структурі статті, хоча незначні, але теж потребують уваги – все це зайняло понад місяць. По ходу вирішила також розширити експеримент, зробивши зі статті тези і надіславши в ряд сміттєвих конференцій, а також в міжнародний журнал. Постійно доводилось стежити, щоб щось не переплутати, особливо враховуючи те, що спершу як місце роботи авторки був вказаний  вигаданий Крижопільський університет, а потім, щоб не викликати підозр, що платіж надходить з Києва, місце роботи було змінено на теж вигаданий Міжнародний інститут інноваційного розвитку, який розташувала на Кирилівській 103, сподіваючись, що фольклор не встигає за декомунізацією. В одному журналі таки помилилась, вказавши в авторській довідці одне місце роботи, а в самій статті інше.

Та найбільша проблема була пов’язана з неоднаковим темпом роботи редколегій. Першою опублікувала “Гілея”, відчувається, що друк статей без рецензування там поставлений на конвеєр. В декотрих журналах, куди подала статтю через Open Journal Systems, вона ще й досі чекає рецензування. Але виникла обставина, яка змусила відмовитись від чекання результатів: коли журнал, надісланий на фіктивну адресу, повернувся в одну з редколегій, і мене попросили уточнити адресу, зрозуміла, що слід завершувати експеримент, щоб не викликати підозр. І от нарешті результати експерименту опубліковано. Не знаю, як відреагують редакції журналів, задіяних в експерименті, а також філософська спільнота загалом, але жереб кинуто.

Advertisements

8 thoughts on “Опубліковано український варіант експерименту в стилі А.Сокала

  1. Отримала кумедну реакцію у відповідь на повідомлення про мету експерименту, розіслане в редакції журналів, охоплених експериментом.

    І.Мозговий, головний редактор журналу “Світогляд-Філософія-Релігія”, надіслав відгук:
    Шановна пані! Ваш експеримент залиште для подібних собі! Редколегії часом виходили з принципу “за якість статті несе відповідальність автор”, бо філософський матеріал не можна оцінювати так однозначно, як матеріал з математики. До Вас поставилися по-людськи, а Ви як? Це по-перше. По-друге, на Вас всеціло поширюється поняття плагіату, тому, розіславши статті в 11 журналів, ви 11 разів вдалися до плагіату, яким є і передрук власних матеріалів без посилань. Отже, Ви вдалися до аморальних дій в науці і таким чином це не експеримент, а антинауковий підхід. Той, хто оприлюднить Ваш експеримент (або Ви самі), той перекриє для Вас шлях в науку. Ваші аморальні дії нагадують практику сексотів: борюся з супостатом шляхом мерзотних вчинків. Це те ж саме, що вкрасти в того, у кого чогось більше. Взагалі, якщо б Ви зустрілися мені, я б з відразою відвернувся від Вас. Знаєте, так не борються за якість науки, бо це гидко. Мали б подумати над цим.
    А Г.Лозко, головна редакторка журналу «Наукові праці: серія Філософія» ЧНУ ім. П.Могили, підтримала п.Мозгового, зазначивши:
    Іване Павловичу, дякуємо за відповідь кандидатці фейкових наук. Добра справа потребує чистих рук. Аморальні методи, які застосовує людина, дуже швидко розкладають її саму. З повагою, Галина Лозко.
    а потім ще й додала:
    Опублікувавши фейкову статтю в міжнародній науковій базі – ще й зганьбила Україну. Постає питання: хто спонсорував цей, з дозволу сказати, “експеримент”?
    (Оскільки обоє редакторів надіслали відповіді не лише мені, а й тим редакціям, з якими вони опинились в одному списку розсилки, я вирішила в даному разі не дотримуватись конфіденційності).
    Назви обох цих журналів я не згадувала ні в публікації результатів експерименту, ні в дебрифінг-повідомленні, надісланому редакціям. Журнал Лозко входить до тих 9 журналів, які проігнорували статтю, і саме про цю групу журналів я вислювлюю найменше припущень, адже усвідомлюю, що ігнор міг зумовлюватись найрізноманітнішими причинами. Журнал же Мозгового належить до тих трьох журналів, які прийняли статтю до друку, але не встигли опублікувати.

    Що ж, шкода, що турбота про честь України чомусь ніяк не пов’язується у свідомості декотрих редакторів із необхідністю дбати про належні стандарти у межах власних видань.

    Кумедно також спостерігати домисли про “спонсорів” експерименту. Що ж, мабуть, варто було розкрити і цей аспект. Отож, сумарні витрати на експеримент склали приблизно половину місячної зарплати: 2970 грн. сумарна публікація в журналах, 620 грн. сумарна плата за тези, а також кількасот гривень за стартовий пакет, найдешевшу мобілку і абонплату за мобільний номер, куплений спеціально для експерименту. На щастя, це не Великий адронний колайдер, тож мені вдалось обійтись без допомоги спонсорів.

    Вподобано 1 особа

    1. Як людина стороння, з Мозговим я не знайомий зовсім, а от Галину Лозко ми знаємо й любимо вже давно, бгг. Цікаво буде побачити її реакцію, якщо на запитання про спонсора “експерименту” дати пані Лозко чітку конкретну відповідь (причому правдиву): міністерство освіти й науки України!

      Вподобано 1 особа

  2. Можливо буде цікаво подивитися в «академічне» коріння, з якого виросли та квітнуть такі «фахівці» та такі «фахові» часописи. Див. Габович О. та інші. Українська фундаментальна наука і європейські цінності. 2016. Є у вільному доступі на багатьох сайтах.
    Нова зірка тубільної філософії. https://ru.wikipedia.org/wiki/Мельник,_Владимир_Петрович
    Вагомий додаток до губерських, андрущенків, кременів, оніщенків та конверських. Інших видатних філософів в Україні немає, тому й філософія відсутня як наука.

    Подобається

    1. Академічне коріння буває різне. Скажімо, крім згаданих вами губерських і т.п. можна згадати Єрмоленка, Хому, Кебуладзе чи Баумейстера. На початку наведеної вами монографії цитується Лісовий, з яким я мала честь бути знайомою, і який де-факто був моїм наставником впродовж майже десяти років. Такі люди, як він, або, наприклад, Попович, теж справили вплив на академічне коріння, з якого виростають справжні фахівці. Тож робити огульний висновок про відсутність філософії як науки було б надто поспішним узагальненням.

      Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s