Методи наукової індукції

Минулого разу ми розглядали популярну індукцію, яка іноді веде до хибних висновків. Більш імовірні, хоча також не цілком достовірні висновки дає наукова індукція, у якій висновок робиться на підставі знання необхідних ознак або причинних зв’язків частини предметів досліджуваного класу.

Хоча виявлення причинного зв’язку іноді передбачає складні дослідження, у деяких випадках він може бути встановлений за допомогою методів, які відомі як методи наукової індукції. Цих методів п’ять – метод єдиної подібності, метод єдиної відмінності, об’єднаний метод подібності і відмінності, метод супутніх змін і метод залишків.

Метод єдиної подібності: якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають спільну лише одну обставину, а всі інші обставини різні, то ця єдина схожа обставина і є причиною явища.

Схема даного методу:

Наприклад, до лікаря звернулись кілька пацієнтів, які працювали в одній установі. Вони були різного віку, по-різному харчувались, мали різне коло спілкування, по-різному ставились до занять спортом, єдине, що їх об’єднувало – робота в одному цеху. З цього можна висловити припущення, що причина хвороби криється в умовах роботи.

Хоча цей метод часто веде до слушних висновків, він не убезпечений від помилок. Ілюстрацією може бути відомий анекдот про чоловіка, який одного дня в барі замовив віскі, джин і мінеральну воду, випивши все це сп’янів, наступного дня випив коньяк, лікер і мінеральну воду – також сп’янів, третього дня пив ром, бренді і мінеральну воду – знов сп’янів, і зрештою дійшов висновку, що причиною сп’яніння була мінеральна вода. Загалом, метод єдиної подібності дозволяє виявити кореляції між явищами, і хоча кореляція є ознакою причинного зв’язку, однак самої кореляції ще не достатньо, адже деякі кореляції є випадковими.

При встановленні причини явища важливо також враховувати обставини, за яких воно не настає.

Метод єдиної відмінності: якщо випадок, у котрому досліджуване явище настає, і випадок, у якому воно не настає, в усьому схожі й різняться лише однією обставиною, то ця обставина і є причиною досліджуваного явища.

Його схема:

Цей метод часто застосовується в медицині та в соціальних науках, наприклад, у психологічних експериментах, коли учасників випадковим чином розподіляють у контрольну і експериментальну групи, експериментальна група зазнає якогось впливу (бере участь у тренінгу чи навчається за новою методикою), тоді як контрольна – ні, і якщо спостерігаються відмінності в результатах цих двох груп (скажімо, покращення успішності експериментальної групи), то це розглядається як результат впливу, здійсненого на експериментальну групу.

Ще один приклад: якщо два пацієнти із однаковими симптомами приймали однакові ліки, і при тому перебіг захворювання був однаковий, а згодом лікар одному з них порадив інші ліки, і в цього пацієнта настало покращення, то можна припустити, що причиною покращення є новий препарат. Як і в попередньому випадку, цей метод не завжди вільний від помилок, адже прийом нових ліків і покращення можуть бути просто збігом. До того ж цей метод не спрацьовує у випадках, коли для результату необхідна взаємодія причин – скажімо, поліпшення стану хворого може бути результатом саме взаємодії А, В і С, а якби хворий приймав тільки А і В, А і С чи В і С, то ефекту б не було, тож причиною одужання була комбінація А, В і С, а не препарат А.

Ці два методи можуть поєднуватись, коли враховуються як спільні, так і відмінні обставини.

Об’єднаний метод подібності і відмінності: якщо два чи більше випадків виникнення досліджуваного явища мають загальним лише одну обставину, а два чи більше випадків не виникнення цього явища мають загальним лише відсутність тієї ж обставини, то ця обставина і є причиною досліджуваного явища.

Наприклад, у крамниці інколи трапляються крадіжки. Намагаючись вирахувати злодія, менеджер може скласти графік роботи кожного продавця, і якщо виявиться, що випадки крадіжок трапляються в день роботи певного продавця, і не стаються, коли у цього продавця вихідний, то це дозволяє зробити припущення, що саме цей продавець причетний до крадіжок. Цей метод дещо надійніший за два попередні, бо дозволяє врахувати як випадки наявності (наявність певної обставини супроводжується наявністю явища), так і відсутності (відсутність певної обставини супроводжується відсутністю явища) причини і наслідку. Однак все ж він не дає достовірних висновків – наприклад, у випадку з крадіжками могло статись, що хтось інший, також причетний до роботи крамниці (наприклад, прибиральниця, яка працює щодня) навмисне наводить підозру на певного продавця.

У попередніх методах поява наслідку пов’язувалась із наявністю чи відсутністю певної обставини. Однак не всі обставини належать до тих, які можна виключити – так, аналізуючи вплив імунітету на одужання ми не можемо повністю усунути таку обставину, як наявність у організму імунітету. У таких випадках на причинно-наслідкову залежність може вказати не наявність чи відсутність певної обставини, а зміна її інтенсивності – при вивченні ролі імунітету ми не можемо порівняти організм у якого наявний імунітет із організмом, у якого імунітет відсутній, однак можливо порівняти організми із сильнішим і слабшим імунітетом, і таким чином, встановити, які наслідки спричиняє ослаблення чи зміцнення імунітету. Метод, в якому враховується не лише наявність чи відсутність причини, а й її інтенсивність, відомий як метод супутніх змін.

Метод супутніх змін: якщо виникнення чи зміна одного явища щоразу неодмінно викликає певні зміни іншого явища, то обидва ці явища перебувають у причинному зв’язку одне з одним.

Прикладом може бути закон пропозиції: якщо ціна на товар зростає (за інших незмінних умов), то зростає і рівень пропозиції. Однак не завжди кореляція між змінами величин двох явищ свідчить про їх причинну залежність. Наприклад, із поширенням алкоголізму у суспільстві може збільшуватись рівень злочинності, однак це не означає, що саме поширення алкоголізму є причиною росту злочинності – обидва ці явища можуть бути наслідком якогось третього, наприклад, зростання бідності.

У багатьох випадках на певне явище впливає не одна, а кілька причин. Тому наступний метод призначений для аналізу комплексу причин, який викликає комплексний наслідок.

Метод залишків (метод остач): якщо складне досліджуване явище викликається складною причиною, котра складається із сукупності однорідних передуючих обставин і ми знаємо, що деякі із цих обставин є причинами явища, то остача цього явища викликається залишковими обставинами.

Прикладом цього методу є відкриття планети Нептун: при дослідженні відхилень орбіт планет було встановлено, що на Уран впливає невідома планета. Цей метод застосовується при дослідженні обставин, до складу яких, крім відомих причин, що викликають відомі явища, входить ще якась невідома причина, яка зумовлює явище, що досліджується.

Загалом, всі перераховані методи дозволяють виявити наявність залежності між явищами, але не пояснюють, в чому вона полягає. До того ж зі зростанням складності явищ стає дедалі важче відокремити причини, які взаємодіють, і простежити вплив кожної з них. Тому методи наукової індукції дозволяють підвищити надійність індуктивних узагальнень, але не гарантують достовірності висновків.

Рекомендовані джерела

1) Конверський А.Є. Логіка: підручник – 2‐ге вид. виправлене / А. Є. Конверський – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2017. – 391с. (Див. 10.6.2. Індуктивні умовиводи, с.347-351)

2) Ивин А.А. Логика: учебник для гуманитарных факультетов. М.: ФАИР-ПРЕСС. 2002 (Див. 11.5. Методы установления причинных связей).

Тест для самоперевірки

Примітка: Основна частина матеріалу міні-лекції опублікована в посібнику: Кругляк М. І. Логіка : навч. посіб. / М. І. Кругляк. — К. : КНЕУ, 2012. —199, [1] с.