Теорії змови й конспірологічне мислення

Посвячення в масони. (Невідомий художник, початок ХІХ ст.) [1]

До найпопулярніших виявів псевдонауки належать теорії змови. Прихильники цих теорій не задовольняються офіційним чи загальноприйнятим поясненням певної події або явища, а намагаються знайти приховані “закулісні” механізми, простежити сліди зловмисної змови якихось впливових осіб. Іноді теорії змови вражають своєю чудернацькістю – ну як хтось може справді вірити, що людством правлять інопланетні рептилоїди? Та нерідко конспірологічні пояснення виглядають досить правдоподібно, знаходячи відгук навіть у освічених і розумних людей. Мабуть, у кожного з нас в тих чи інших ситуаціях виникав сумнів щодо офіційної версії певної події, була підозра, що щось тут не те, і якщо копнути глибше, то можна побачити нестиковки; чи виникало відчуття, що за позірно переконливим поясненням, розрахованим на довірливу публіку, насправді криються якісь сумнівні мотиви.

Змови справді трапляються, і за певними подіями дійсно може стояти закулісна домовленість. Однак поняття “теорії змови” або ж “конспірологія” стосуються не реальних змов, а радше гіпотетичних припущень. Це не намагання об’єктивно розглянути версію про існування змови й зважити всі докази за і проти, а наполегливий пошук зловісного плану, який стоїть за певною подією. Хоча слово “теорія” має відтінок інтелектуальної респектабельності, але насправді для теорій змови властива викривлена й вибіркова інтерпретація даних. Змова зображається у гіперболізованому вигляді – нерідко це грандіозний план, втілювані могутніми лиходіями, які здатні контролювати все до деталей, і залучити до свого кола величезні маси людей. Іноді картина змови обростає шокуючими нюансами: євреї кладуть в мацу кров християнських немовлят, чи піцерія слугує прикриттям для мережі педофілів.

Конспірологічне пояснення може стосуватися як однієї певної події – класичним прикладом є вбивство Джона Кеннеді; так і мати ширший характер – наприклад, що потужна закулісна сила (євреї, масони чи рептилоїди) контролює суспільство. Та про що б не йшлося, для конспірологічного мислення визначальними є не так конкретні обставини, як певна загальна настанова.

Дослідники помітили, що люди, схильні до однієї теорії змови, можуть підтримувати й інші теорії, які відрізняються за змістом, але мають подібний маргінальний статус, припускають замовчування чи брехню з боку владних інституцій, тощо. Метод “читання між рядків” або вибудова чудернацьких інтерпретацій може стосуватися дуже різних за змістом теорій, і привертати до них любителів копирсатися в таємницях [2]. Неперебірливість людей, схильних до конспірологічного мислення, інколи справді вражає. В одному експерименті дослідники розмістили в соцмережах сатиричну пародію на теорії змови, і виявили, що близько 80% лайків і схвальних коментарів були отримані від прихильників конспірології, які сприйняли безглузде вкидання за чисту монету. [3]

Більш того, люди можуть підтримувати навіть взаємосуперечливі теорії змови. Наприклад, у випадку зі смертю принцеси Діани, дехто погоджувався з версією, що вона лише імітувала смерть, але також із версією, що нещасний випадок, у якому вона загинула, насправді був не випадковістю, а спланованим вбивством. Або ж ті, хто не сприймає офіційне пояснення, що Осама бен Ладен був знищений американськими спецслужбами, могли підтримувати водночас дві конспірологічні версії: що операція спецслужб була сфабрикована вже після смерті бен Ладена, і що бен Ладен насправді залишився живим. [4]

Для прихильників конспірології важливішим є не зміст, а сама структура теорій змови, які загалом можна звести до такої схеми: існують якісь закулісні сили, котрі маніпулюють громадською думкою, наївна публіка вірить, і лише втаємничені можуть здогадатись, що тут щось не те. Тож навіть якщо трапляються протилежні пояснення, кожне з яких при цьому ставить під сумнів офіційну версію, то обидва пояснення сприймаються позитивно, адже вони виконують схожу функцію. Така ситуація є виявом ширшого явища, а саме виправдання упереджень – якщо якась людина неприємна, то будь-яка негативна інформація про неї сприймається схвально, навіть якщо цій людині приписують взаємовиключні погані риси. Так, пліткарі, обговорюючи сусіда, до якого вони ставляться недоброзичливо, можуть із задоволенням поширювати чутки і про його скнарість, і про його марнотратство.

У теорії змови вірять з різних причин. Однією з підвалин конспірологічного мислення є пошук прихованих закономірностей. Це споріднює прихильників теорій змови з іншими любителями паранормального – для них властива більша схильність шукати паттерни і приховане значення. Навіть у наборі випадкових подій такі люди можуть побачити якийсь взаємозв’язок чи прихований сенс. Декому просто важко усвідомити роль випадковості, і це пов’язано із ще одним когнітивним механізмом – пошуком свідомого агента. Оцінюючи дію, в тому числі й природну, людина може інтуїтивно сприймати її як результат чиєїсь волі. Це відображене у властивій для міфологічного світогляду персоніфікації сил природи – наприклад, блискавка розглядається як вияв гніву Зевса, чи спалах епідемії тлумачиться як підступ злих духів. Схильність до пошуку агента стає ще сильнішою, коли йдеться про суспільну діяльність, учасники якої наділені свідомістю й волею. Справді, люди, взаємодіючи з іншими, ставлять певну мету, намагаються реалізувати свої наміри, тому при аналізі певного соціального явища, запитання “кому це було вигідно?” має сенс. Але при цьому не враховується, що відбуваються і ті, події, які ніким не планувались, та і в разі планування люди часто отримують не той результат, на який сподівались. Навіть справжні змовники нечасто користуються результатами своїх змов [5]. Суспільне життя сповнене випадковостей, а дії мають віддалені наслідки, які ніхто свідомо не планував. Про це свідчить крах грандіозних утопічних проєктів – попри, здавалось би, чудовий план, при його реалізації виникають перешкоди, про які творці плану, якими б вони не були геніальними, навіть не здогадувались. Можна згадати приклад і з економічної царини, коли планова економіка виявляється менш ефективною за ринкову. Але у теоріях змови, як і в утопіях, перебільшується здатність людини контролювати події. Конспірологія є виявом наївного телеологізму – що все стається з якоюсь метою, і негативні наслідки є не проявом сліпої випадковості, а результатом чийогось злого умислу.  

Інша причина схильності до теорії змов пов’язана з глибоко соціальним характером людських істот. У процесі еволюції людства важливе значення мала чутливість до соціальних зв’язків, вміння створювати свої коаліції й розпізнавати коаліції, створені іншими. Це дуже корисна здатність, але в теоріях змови вона набуває гіпертрофованого значення. [6]

Також, конспірологію підживлює упередження пропорційності – шукаючи пояснення масштабного наслідку, люди інтуїтивно припускають, що причина теж повинна бути масштабною. Спалах епідемії внаслідок банальної причини (наприклад, що COVID перейшов до людини від випадкового контакту з кажанами, а СНІД – від шимпанзе) видається менш переконливим, ніж версія, що за такою потужною епідемією стоїть злий умисел якоїсь могутньої організації. Інший приклад: багато американців ставлять під сумнів, що Джон Кеннеді загинув від рук вбивці-одинака, адже важко повірити, що якийсь нічим не примітний індивід спроможний самотужки спричинити таку резонансну подію.

Конспірологічні версії також набувають популярності в ситуаціях, коли бракує надійної інформації – домисли дозволяють заповнити пробіли, і це ослаблює невизначеність. До того ж прості пояснення приваблюють своєю очевидністю тих, в кого немає бажання чи можливості розібратися у складних причинах.

Крім того, теорії змови можуть слугувати для морального виправдання поразок – члени групи, яка опинилась у невиграшному становищі, можуть вважати це наслідком не власних прорахунків або недоліків, а нечесності чи змови якихось злих сил [7]. І справді, до конспірології схильні люди, які відчувають загрозу своєму особистому статусу чи своїй соціальній групі – ті, що стали жертвою остракізму, переживають відчуженість, маргінальність, належать до меншин, мають низький дохід або стикаються з дискримінацією. Теорії змови також дозволяють виразити ворожість до соціально привілейованих прошарків чи неприємних соціальних груп, і дають змогу легітимізувати власне упереджене ставлення до них. [8]

Політичні симпатії чи антипатії, упереджене мислення штовхає до конспірології людей із різних таборів. У США схильність до теорій змови властива приблизно в однаковій мірі як демократам, так і республіканцям [9]. Ширший огляд показує, що конспірологія існувала в різних суспільствах, починаючи з епохи мисливців та збирачів [10]. Поширеність конспірології також свідчить, що теорії змови не є прерогативою якихось диваків. Звісно, декотрі конспірологічні теорії видаються дикими, і здається неймовірним, що хтось може сприймати їх серйозно. Але насправді вияви конспірологічного мислення властиві переважній більшості людей. В одному з опитувань пропонувалось 23 різні конспірологічні теорії, і загальна кількість респондентів, які погодилися хоча б із однією з цих теорій, сягнула 91%. [11]

У ранніх дослідженнях теорій змов конспірологічне мислення нерідко розглядалось як вияв психічних відхилень, таких як параноя чи шизофренічні розлади. Та в подальшому було встановлено, що серед прихильників теорій змови є чимало психічно здорових і адекватних людей. Але все ж існує певний зв’язок стилю мислення і схильності до конспірології. Прихильність до конспірології більше корелює з інтуїтивним мисленням, тоді як люди, більш схильні до аналітичного мислення, менше вірять в теорії змови [12]. Це дозволяє зрозуміти, чому прихильники конспірології задовольняються простими поясненнями і меншою мірою помічають суперечності та хибні евристики, на які спираються конспірологічні наративи.

Також прихильність до конспірологічних пояснень зростає в ситуаціях невпевненості, коли люди відчувають брак контролю над ситуацією. Ще одним чинником може бути нарцисизм, який підштовхує до параноїдального мислення, коли людина перебільшує свою значущість і шукає в діях інших злий умисел, спрямований проти неї [13]. З нарцисизмом пов’язане і відчуття втаємниченості, належності до кола небагатьох проникливих осіб, які, на відміну від простаків, не задовольняються офіційною версією і здатні копнути глибше. [14]

Певну роль відіграє і релігія – віруючі більш схильні до конспірології, ніж нерелігійні. [15]

Любителі конспірології  нерідко розглядають себе як людей з незашореним мисленням і відкритим розумом. Однак виявляється, що схильність до віри в теорії змови якраз більше властива тим, у кого нижчі показники відкритості до альтернативних точок зору [16]. Хоча сумнів може бути чеснотою, й недовіра до офіційних пояснень іноді виправдана, але конспірологи у своєму негативному ставленні до влади чи експертів використовують сумнів із завзятістю підлітків, які затялися на своєму наперекір старшим.

Також прихильники конспірології можуть себе вважати безкорисливими героями, здатними “розкусити” змову і відкрити людям очі на зловмисників. Але, як показує дослідження, до теорій змови виявляються сприйнятливішими ті, хто й сам був би не проти взяти участь у змовах, якби опинився при владі. [17]

Які ж наслідки конспірології?

Теорії змови можуть відігравати конструктивну роль, стимулюючи до більшої прозорості й контролю влади. До того ж іноді змови справді мають місце, і викриття певної корупційної оборудки може запобігти суспільній шкоді. Але нерідко конспірологічне мислення спирається на спрощену картину, оперту на сумнівні докази, і це може легко обернутись негативними наслідками – недовірою до вакцинації чи ГМО, відволіканням уваги від справді нагальних проблем. [18]

Крім того, конспірологія підриває суспільну довіру й знеохочує людей брати участь у громадській діяльності. Якщо суспільством маніпулюють злі сили, які мають ледь не демонічну владу, тоді боротьба з ними майже нереальна. Політичні чи громадські кампанії виявляються лише маріонетковим прикриттям, розрахованим на простаків. Тож це знижує бажання голосувати чи приєднуватись до громадських організацій. [19]

Певна соціальна група може опинитись у ролі цапа-відбувайла, особливо коли немає реальних можливостей вирішити проблему. Класичний приклад – єврейські погроми, які спалахували під час соціальних катаклізмів. Та навіть коли не доходить до фактичної розправи, хибні конспірологічні звинувачення відволікають увагу від справжніх причин виникнення проблеми і шляхів її вирішення. Наприклад, неспроможність місцевої влади контролювати епідемію СНІДу в африканських країнах підштовхувала до поширення конспірологічних версій про штучне створення і навмисне поширення хвороби з метою нашкодити африканцям [20]. Увага переключалась на підступи західних імперіалістів, а не промахи чи недостатньо ефективні дії місцевої влади.

Зрештою, ще один, більш приземлений вияв теорії змови – це чутки, поширювані в робочій обстановці. Хоча таким чуткам бракує глобального масштабу, властивого теоріям змови, але в багатьох інших аспектах вони подібні: неперевірена інформація, яка підриває довіру до офіційних джерел, підживлює упередженість, провокує на пошук ворогів замість того, щоб шукати реальні шляхи вирішення проблем. І в результаті така локальна конспірологія шкодить виробничому процесу, погіршуючи продуктивність і створюючи атмосферу недовіри. [21]

Отож, конспірологія може завдавати шкоди. Як же протидіяти теоріям змови і спілкуватися з людьми, що поширюють конспірологічні наративи?

Складність у тому, що теорії змови опираються спростуванню – докази проти них можуть інтерпретуватися як ще одне зі свідчень зловмисності змовників, та навіть сама спроба критики може розглядатись як вияв зловорожих намірів. Переконані прихильники конспірології здатні будь-що обернути на свою користь. Немає доказів змови? Значить, вона ретельно приховується. Наукові дані суперечать конспірологічному поясненню? Так вчені ж сфабрикували ці дані на замовлення уряду. Завзятих конспірологів справді проблематично переконати, але таких меншість, за деякими оцінками, 4-5%. [22]. А от більшість людей можуть підтримувати якесь конспірологічне пояснення, проте роблять це без фанатизму, і тут зберігається можливість для діалогу.

Не варто виражати зневажливе ставлення до адептів конспірології, вважаючи їх недоумками. Ряд чинників, на які спираються теорії змови, є цілком природними, вони відіграли корисну еволюційну роль. Ліпше з’ясувати психологічну потребу, яку задовольняє теорія змови (комусь вона дозволяє виправдати поразку чи невдачу, комусь – знайти просте пояснення складної проблеми), і відповідно до цього будувати спілкування.

Брак надійної інформації – живильне середовище для теорій змови. Тож грамотна комунікація влади й експертів із громадськістю може запобігти виникненню й поширенню конспірологічних пояснень. Вказівка на суперечності й пробіли в конспірологічних версіях не переконає завзятих адептів теорій змови, які, як вже зазначалось, можуть бути толерантними до суперечностей. Але тих, хто прийняв альтернативну версію через недостатнє чи викривлене розуміння офіційної інформації, додаткові просвітницькі зусилля можуть переконати.

Існують дані, що активізація аналітичного мислення на противагу інтуїтивному справді дозволяє зменшити прихильність до теорій змови. Однак цей ефект спостерігався у групі звичайних респондентів, які не були запеклими прихильниками конспірологічних пояснень. [23]

Важливі й кроки, спрямовані на усунення відчуття безпорадності. Залучення маргіналізованих груп і осіб до прийняття рішень здатне зменшити бар’єр “ми-вони”. Так, у медичній сфері повага до вибору пацієнта і залученість лікарів до справ спільноти здатні послабити насторожене ставлення до “медичної мафії” чи фармацевтичних корпорацій, які начебто наживаються на пацієнтах, і зробити громадськість більш сприйнятливою до офіційних рекомендацій. [24]

Загалом, до теорій змови можуть підштовхувати різні причини. Але усвідомлення психологічних і соціальних механізмів, які стоять за конспірологією, а також плекання здорового глузду і пошук реальних шляхів вирішення проблем можуть послабити як особисту, так і суспільну прихильність до конспірологічних наративів.

Примітки

[1] Джерело зображення: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Freimaurer_Initiation.jpg

[2] Gordin M. D. Fringe theories stack Aeon, 10.02.2022. – Available at: https://aeon.co/essays/the-different-lives-of-fringe-and-strange-scientific-ideas Accessed: 18.06.2022.

[3] Bessi A., Coletto M., Davidescu G.A., Scala A., Caldarelli G., Quattrociocchi W. Science vs Conspiracy: Collective Narratives in the Age of Misinformation. PLoS ONE, 2015, 10(2): e0118093. doi:10.1371/journal.pone.0118093

[4] Wood M.J., Douglas K.M., Sutton R.M. Dead and Alive: Beliefs in Contradictory Conspiracy Theories. Social Psychological and Personality Science. 2012;.3(6): 767-773.

[5] Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Том 2 / Перекл. з англ. О. Буценка. – К.: Основи, 1994. – 494 с. – С.105-106.

[6] Andrade G. Medical conspiracy theories: cognitive science and implications for ethics. Medicine, health care, and philosophy, 2020; 23(3): 505-518. doi: 10.1007/s11019-020-09951-6

[7] Uscinski J.E. Clear Thinking About Conspiracy Theories In Troubled Times Sceptical Inquirer, 2021, 45(1) Available at: https://skepticalinquirer.org/2021/01/clear-thinking-about-conspiracy-theories-in-troubled-times/  Accessed 19.06.2022.

[8] Douglas K. M., Sutton R. M., Cichocka A. The Psychology of Conspiracy Theories. Current Directions in Psychological Science, 2017; 26(6): 538-542.  https://doi.org/10.1177/0963721417718261

[9] Uscinski J.E. Clear Thinking About Conspiracy Theories In Troubled Times Sceptical Inquirer, 2021, 45(1) Available at: https://skepticalinquirer.org/2021/01/clear-thinking-about-conspiracy-theories-in-troubled-times/  Accessed 19.06.2022

[10] Andrade G. Medical conspiracy theories: cognitive science and implications for ethics. Medicine, health care, and philosophy 2020; 23(3): 505-518. doi: 10.1007/s11019-020-09951-6

[11] Uscinski J.E. Clear Thinking About Conspiracy Theories In Troubled Times Sceptical Inquirer, 2021, 45(1) Available at: https://skepticalinquirer.org/2021/01/clear-thinking-about-conspiracy-theories-in-troubled-times/  Accessed 19.06.2022

[12] Swami V., Voracek M., Stieger S., Tran U.S., Furnham A. Analytic thinking reduces belief in conspiracy theories. Cognition, 2014; 133(3): 572-85. doi: 10.1016/j.cognition.2014.08.006.

[13] Goreis A., Voracek M. A Systematic Review and Meta-Analysis of Psychological Research on Conspiracy Beliefs: Field Characteristics, Measurement Instruments, and Associations With Personality Traits. Frontiers in Psychology, 2019; 10. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2019.00205

[14] Douglas K. M., Uscinski J. E., Sutton R. M., Cichocka A., Nefes T., Ang C. S., Deravi F. Understanding conspiracy theories. Political Psychology, 2019; 40 (Suppl 1): 3–35. https://doi.org/10.1111/pops.12568

[15] Goreis A., Voracek M. A Systematic Review and Meta-Analysis of Psychological Research on Conspiracy Beliefs: Field Characteristics, Measurement Instruments, and Associations With Personality Traits. Frontiers in Psychology, 2019; 10. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2019.00205

[16] Swami V., Voracek M., Stieger S., Tran U.S., Furnham A. Analytic thinking reduces belief in conspiracy theories. Cognition, 2014; 133(3): 572-85. doi: 10.1016/j.cognition.2014.08.006.

[17] Douglas K., Sutton R. M. Does it take one to know one? Endorsement of conspiracy theories is influenced by personal willingness to conspire. British Journal of Social Psychology, 2011; 50(3): 544-552. https://doi.org/10.1111/j.2044-8309.2010.02018.x

[18] Swami V., Coles R. The truth is out there: belief in conspiracy theories. The Psychologist, 2010, 23 (7): 560-563.

[19] Douglas K. M., Sutton R. M., Cichocka A. The Psychology of Conspiracy Theories. Current Directions in Psychological Science, 2017; 26(6): 538-542.  https://doi.org/10.1177/0963721417718261

[20] Andrade G. Medical conspiracy theories: cognitive science and implications for ethics. Medicine, health care, and philosophy 2020; 23(3): 505-518. doi: 10.1007/s11019-020-09951-6

[21] Douglas K. M., Uscinski J. E., Sutton R. M., Cichocka A., Nefes T., Ang C. S., Deravi F. Understanding conspiracy theories. Political Psychology, 2019; 40 (Suppl 1): 3–35. https://doi.org/10.1111/pops.12568

[22] Новелла С. Путівник усесвітом для скептиків / Стівен Новелла; пер. з англ. К.Дудки, О.Українця. – Харків: Вид-во “Жорж”, 2021. – 536с. – С.259.

[23] Swami V., Voracek M., Stieger S., Tran U.S., Furnham A. Analytic thinking reduces belief in conspiracy theories. Cognition, 2014; 133(3): 572-85. doi: 10.1016/j.cognition.2014.08.006.

[24] Andrade G. Medical conspiracy theories: cognitive science and implications for ethics. Medicine, health care, and philosophy 2020; 23(3): 505-518. doi: 10.1007/s11019-020-09951-6